Урочище "Балка Куца”
Урочище "Балка Куца”Урочище “Балка Куца” є археологічною пам'яткою України. На її територїї знайдено сліди малодослідженого трипільського поселення. За приблизними підрахунками дослідників кількість мешканців поселення становила близько 3 тисяч чоловік, а кількість їхніх помешкань могла сягати 300 осель.
Історична довідка
Трипільська культура - культура періоду неоліту. Її назва походить від селища Трипілля під Києвом, де в 1893 році видатний український археолог В. Хвойка вперше виявив рештки культури, яка проіснувала з другої половини IV до кінця III століття до н.е. Трипільська культура була поширена у лісостеповій зоні від Румунського Прикарпаття на заході до Середнього Придніпров’я на сході. За своїми типологічними ознаками і географічно-просторовим тяжінням трипільська культура була споріднена з тогочасними пам'ятками Дунайського басейну, Балканського півострова, острівного Східного Середземномор'я та Малої Азії, що дає підставу зарахувати її до культур, які лягли в основу європейської середземноморської цивілізації.
За типом господарювання трипільці належали до хліборобсько-скотарських племен з переважанням землеробства, на що вказує широко зафіксований серед них культ богині плодючості - “Великої матері”. Вперше територію Балки Куцої досліджували археологи у 1979 р. (експедиція під керівництвом Тетяни Горбул).
Підставою для дослідження послужило те, що в районі урочища під час сільськогосподарських робіт, так як оранка (ця територія була задіяна під сівозміну місцевим колгоспом ім.Кірова), люди вже давно знаходили уламки керамічного посуду, сільскогосподарських знарядь праці (шкребок, зернотерок).
Дивні малюнки на знайдених уламках посуду свідчили про їх давнє походження. Досліджуючи знайдені раритети, вчені зробили висновок про те, що на території урочища “Балка Куца” знаходиться поселення трипільської культури. Що дало змогу археологам зробити такий висновок? По-перше, уламки посуду за хімічним аналізом глини дійсно належить до епохи Трипільської культури. По-друге, про це свідчить і орнамент, нанесений на посуд, на уламки знарядь праці. По-третє, знайдені фігурки жінки (остання була знайдена членами групи “Пошук”, учасниками експедиції, організованої Добровеличківським державним краєзнавчим музеєм у 2004 році під керівництвом хранителя фондів музею Д.Д.Проскаченка) свідчать про культ жінки, який був притаманний трипільцям.
Ще одна знахідка відкрита членами клубу “Берегиня” місцевої школи (керівник гуртка вчитель історії С.М.Клочков та директор місцевого історичного музею Т.П.Підлубна). Це - жертовний камінь, чи не єдиний знайдений на території України. З історії відомо, що в ті часи трипільські поселення піддавались нещадним нападам кочових племен. Знайдені залишки житла дають підставу стверджувати, що стіни та підлога були зроблені із запеченої глини, що застосовувалася кілька разів для будівництва після пожежі. А більшість знайдених уламків гранітних зернотерок мають штучні ушкодження або взагалі розламані ще в часи енеоліту. Такий факт наштовхує на думку, що це було зроблено самими землеробами з тим, щоб кочівникам не залишилось нічого цінного, або, що найбільш вірогідно, це зробили нападники, які палили все, що підлягає руйнуванню. Серед уламків трипільського посуду трапляються поодинокі зразки грубого, сіро-глиняного, з великим вмістом піску, посуду. Такий посуд був характерним для кочівників. Про те, що в епоху енеоліту наш край зазнав неодноразового нападу з боку ворогів, свідчать і високі кургани-могильники, яких раніше на території Федорівської сільської ради налічувалося до десятка. Один з найбільших могильників (поблизу с.Показове) був досліджений у 1968 році археологом Нінель Бокай (Кіровоградський педуніверситет ім. В.Винниченка, кафедра археології). Виявилось, що це - захоронення скіфського воїна (знайдено скелет людини і коня).
Знайдені речі були досліджені київськими науковцями, які зробили висновок про те, що могильник уже розкопували і був пограбований ще у минулому столітті. Можна тільки здогадуватися, які цінні речі втрачені і яку неоціненну інформацію про історичне минуле нашого краю могли б вони надати нащадкам. Від другого пограбованого могильника (розкопки у 1977 р. проводила Тетяна Горбул), який знаходився уже поблизу с.Федорівка, залишилася лише назва - “Гостра могила”, а пам'ятають курган лише старожили. В радянські часи майже всі могильники були розорані і знищені. Важко сказати, були вони пограбовані чи ні, до якого часу належали поховання і які таємниці зберігає рідна земля.
Минають роки, пропливають віки, змінюються покоління людей… Біднішими стають флора і фауна Куцої Балки, знищуються випасами худоби, гербіцидами та пестицидами. Вже не зустрінеш прямо під ногами квітучу лісову орхідею. Під відкритим небом неповторні пам'ятки історії та археології, стираються з лиця землі і пам'яті людської. Урочище “Куца Балка” не просто заповідна зона, це-подих минулого, якому немає вороття, а втративши й згадки про нього, ми втрачаємо ту частку душ і пам'яті, без якої можна втратити і надію на майбуття…
Людмила Зарудяна (Палій) «Село на березі Синюхи». З історії села.
Житомир: «Полісся», 2012 рік
більше фото тут https://www.facebook.com/groups/265103691581657
Розм: Тетяна Сивак, методист ВОМСКТ ВК Тишківської с/р.
